10.2.4. Місцеві породи

Гуцульська порода виведена в зоні східних Карпат. Основний тип упряжно-в’ючний. Коні низькорослі, характеризуються міцною конституцією, високою плодючістю, тривалим періодом використан­ня, невибагливістю до кормів, витривалістю (рис. 10.6). Добре при­стосовані для роботи в гірських умовах, ефективно використовують­ся на різних сільськогосподарських роботах, лісорозробках та у від- гінному тваринництві. Переважають масті — гніда, руда, іноді — ворона, мишаста, булана та ін.

Із метою збереження генофонду й поліпшення господарсько ко­рисних ознак гуцульську породу коней розводять «у собі», а в райо­нах, де потрібний більш важкий запряжний кінь, схрещують із же­ребцями новоолександрівської ваговозної породи. Гуцульська поро­да коней поширена в Закарпатській, Чернівецькій та Івано- Франківській областях.

Поні. Низькі на зріст, із висотою в холці 90 — 110 см. У світовій практиці до поні відносять коней зростом 50 — 150 см. Найпошире­нішою породою є шетлендські поні, яких розводять на Шетлендсь- ких та Оркнейських островах. Вони витривалі, невибагливі до умов годівлі та утримання, характеризуються довголіттям (до 30 років).

Використовують поні як верхових, запряжних (у тепличних гос­подарствах, зоопарках), для перевезення в’юків, у циркових ви­ставах. Розводять у країнах Західної Європи, де стали основою виведення поні більших розмірів (уельська, голландська породи та ін.).

Карликові коні. Виведені відбором та розведенням низькоро­слих шетлендських поні. Висота в холці — 38 — 70 см. Найменший кінь має висоту в холці 38 см і живу масу 11,9 кг. Відзначаються значною вантажопідйомністю — здатні перевозити вантаж, у 20 разів більший за власну живу масу, тоді як звичайні коні — тільки в 5 разів. Використовують у циркових виставах і для розваг дітей.