5.1.2. Основи раціонального використання пасовищ

Вплив випасання на травостій. Випасання худоби — це склад­ний комплекс взаємодії тварин і рослинних організмів. Воно більше впливає на лучні ценози, ніж скошування, оскільки тварини поїда­ють рослини на неоднаковій висоті і в різний час. Виявляється се­лективність у поєднанні різних видів трав. Тварини діють на пасо­вище механічно (копитами), залишають екскременти. За рівномір­ного навантаження і добре організованого випасання трави добре кущаться, формується міцна, пружна дернина, із травостою випадає малоцінне різнотрав’я.

Ємність пасовищ, тобто навантаження тварин на пасовище залежить від його продуктивності, що визначається ґрунтово- кліматичними умовами, травостоєм, технологією вирощування трав і експлуатації пасовищ. На високопродуктивних культурних зрошу­ваних пасовищах можна утримувати 3 — 4 дійні корови на 1 га або виділити 0,25 — 0,33 га на одну голову, приблизно стільки ж коней, набагато більше овець та інших видів поголів’я (табл. 37).

Таке саме навантаження дійних корів і в інших країнах — Ве­ликій Британії, Франції, Бельгії та ін. Тільки для дуже високопро­дуктивних корів виділяють по 0,4 — 0,5 га на голову, для овець — до 0,2 га і більше на природних травостоях у Австралії і лише по 0,05 —

0, 1 га — в Новій Зеландії.

У кожному конкретному випадку важливо знайти оптимальне співвідношення між продуктивністю пасовища і чисельністю тва­рин, що пасуться. Інколи доцільно дещо збільшити кількість тварин на 1 га пасовища, використавши для їх підгодовування менш цінні корми. В результаті цього збільшується загальний вихід продукції. Навіть короткочасне перебування тварин на пасовищі позитивно позначається на їхній молочній продуктивності. Це важливо, якщо врахувати, що в Лісостепу і Степу України з їх високим рівнем роз- ораності земель можливості розширення площі культурних пасовищ обмежені.

Недовантаження, як і перевантаження, пасовища неприпустимі. Недовантаження не тільки знижує вихід продукції з 1 га угіддя, а й певною мірою позначається на продуктивності і плодючості тварин.

Проілюструємо це на прикладі, який описав А.П. Мовсисянц, з посиланням на чотирирічні досліди П. Брауна (Австралія). При ви­пасанні мериносових валахів на пасовищі з канарковою травою лу­чною і конюшиною з навантаженням 5 і 10 тварин на 1 га вихід во­вни від однієї вівці становив 5,7 кг, а при збільшенні його до 15 го­лів навіть підвищився до 6,6 кг і лише при випасанні на 1 га 22,5 голови знизився до 5,3 кг. При цьому з розрахунку на 1 га пасовища одержали вовни відповідно 27,7; 56,7; 83,7 і 120,4 кг. Збільшення кількості вівцематок для випасання на 1 га на пасовища, за даними

І. Гулайджа (1965), сприяло підвищенню їх плодючості. Так, при навантаженні 2,5; 5; 7,5 і 10 вівцематок плодючість їх становила відповідно 105, 168, 148 і 144 %, настриг вовни на вівцю — 4,4; 3,8; 4,1 і 3,9, а на 1 га — 11,19, 31 і 39 кг. Отже, при збільшенні наван­таження пасовища продуктивність тварин може знижуватись, але виробництво продукції на одиницю площі пасовища збільшується.

Щільність випасання худоби. Це кількість голів або загальна маса тварин, які одночасно пасуться на 1 га його. Як і ємність пасо­вища, щільність випасання тварин впливає на врожайність, ботані­чний склад і повноту використання травостою, фізичні властивості і поживний режим ґрунту, продуктивність тварин. За даними П.С. Макаренка (1988), на пасовищах продуктивністю 40 — 44 ц/га корм. од. одночасно можна випасати до 100 голів на 1 га, а на висо­копродуктивних (80 — 120 ц/га сухої маси) при порційному випасан­ні — до 800 голів (табл. 38).

Системи і способи використання пасовищ. Застосовують пе­реважно три системи випасання тварин — вільну, загінну та пор­ційну (в літературі трапляються аналоги системи вільного випасан­ня — безсистемна, вільна, така, що не регулюється).

Вільну систему застосовують повсюди на заливних луках, від- гінних, у тому числі гірських альпійських і субальпійських пасови­щах Кавказу, Криму, полонинах Карпат та в інших гірських райо­нах. Вона неефективна, оскільки при її використанні часто немож­ливо узгодити кількість тварин із площею випасу, що призводить до надмірного спасування травостою і різкого зниження врожайності трав. Нерідко такий випас застосовують і в кормових сівозмінах на багато- та однорічних травах. Він може бути ефективнішим, якщо організувати пасіння «з-під ноги». Цей спосіб застосовують повсюди на необгороджених пасовищах. Звичайно на стадо слід мати пасту­ха і двох помічників, а для великого стада і одного - двох верхових коней, а також спеціально навчених собак. Попереду стада йде пас­тух, ліворуч або праворуч — його помічники залежно від того, з яко­го боку знаходиться неспасений травостій.

Загінне випасання полягає в тому, що пасовище поділяють на ді- лянки-загони з постійною і переносною огорожею. Інколи для зруч­ності поливу і проведення інших робіт межі загонів позначають пі­кетами, а пасовище огороджують тільки по периметру і скотопрого­ну. Тривалість перебування тварин у загонах можна регулювати залежно від урожаю трави — на початку випасання (циклу) утри­мувати в загоні тварин протягом 1 - 2, в кінці — 5 - 6 днів. Загони дають змогу поліпшити догляд за пасовищами, проводити його ре­гулярновідповідно до плану. Регульоване випасання, удобрення, зрошення та інші прийоми догляду за травостоєм рослини запобі­гають випаданню рослин, забезпечують високу продуктивність па­совища протягом тривалого періоду.

Кількість загонів на пасовищі визначають у такій послідовності. Спочатку встановлюють оптимальний період відростання трави в загоні, який у середньому становить 26 - 30 днів. Це означає, що через 26 - 30 днів у загоні знову можна випасати тварин. Звичайно на початку циклу випасання трави вистачає на 1 - 2, в кінці — на 6 - 8 днів. Проте тварин не слід випасати у загоні більш як 5 - 6 днів, щоб уникнути надмірного спасування травостою, його витоп­тування, засмічення екскрементами, що небезпечно з огляду на са­нітарію травостою і можливість зараження ґрунту яйцями гельмін­тів. Відомий теоретик і практик пасовищного утримання тварин французький учений проф. А. Вуазен також вважає, що перебуван­ня тварин у загоні більш як 6 днів рівнозначне вільному випасан­ню, оскільки трава після першого дня випасання встигає так відрос­ти, що її знову можуть спасувати тварини. Це призводить до знач­ного зниження продуктивності пасовища.

Отже, в середньому стадо в загоні може перебувати 3 - 4 дні:

1 - 2 дні на початку і 5 - 6 днів — у кінці циклу випасу (час, за який спасують траву в загонах). Якщо тривалість періоду відростання травостою 28 днів і тварини перебувають в одному загоні протягом 3 - 4 днів (у середньому 3,5), слід виділити 28 : 3,5 = 8 загонів. На суглинкових ґрунтах оптимальний період продуктивного викорис­тання травостою на пасовищах становить приблизно 4, а період створення міцної дернини залуженням — 2 роки. У цьому разі схе­ма поділу пасовища на загони матиме такий вигляд: 1 - 4 — загони для випасання, 5 — перезалуження, 6 — сіножаті, 7 - 10 — випа­сання; 11 — перезалуження; 12 — сіножаті. У 5-му і 11-му загонах у роки підсівання трав збирають на корм покривні культури, а восе­ни — отаву травосуміші. На другому році (6-й і 12-й загони) на укіс використовують бобово-злакову суміш першого року використання. Практично в 6-му і 12-му загонах можна випасати тварин після 1 - 2 укосів трави. Якщо тривалість продуктивного використання траво­стою 7 - 8 років (особливо на супіщаних і торфових землях), а на перезалуження (самозасівання або сівба трав) потрібно один рік, то на пасовищі буде 8 - 9 загонів.

На півдні України пасовища нерідко створюють на орних землях. Для цього біля ферм виділяють мінімально можливу площу — 0,15 - 0,2 га на одну корову. Для збільшення площі пасовища вико­ристовують післяукісні, післяжнивні та озимі проміжні посіви в кормових і польових сівозмінах.

Порційне випасання — це основний спосіб випасання тварин. Вперше застосований у Новій Зеландії ще в 1936 р. За прикладом Данії, де корів пасли на прив’язі, було введено в практику виділення вузької смуги пасовищної ділянки, обмеженої переносною огорожею. Для високопродуктивних пасовищ уранці виділяють невелику ділян­ку 30 - 40 м² на одну тварину (30 - 40 кг зеленої маси). Звичайно до 10.30 - 11.00 більшість тварин переривають випасання для ремиґан­ня. Через 40 - 50 хв огорожу переносять на кілька метрів. При цьому все стадо знову починає пастись. Після денного доїння худоба «під­чищає» площу, виділену їй у першій половині дня. Потім ще 1 - 2 рази їй дають свіжу траву. Це дає змогу одержати додатково 1 - 1,5 л молока на корову в день без додаткових витрат. Порційний випас широко практикується, але зводиться частіше до виділення одноден­них порцій, тоді як слід виділяти 2 - 3 порцій на день.

Порівняння безсистемного, загінного і порційного способів вико­ристання пасовищ за деякими показниками свідчить про великі переваги порційного випасання та його аналогів (табл. 39), а саме:

♦ за порційного випасання пасовища більше часу вільні від тва­рин, що позитивно впливає на відростання трави;

♦ поліпшуються фізичні властивості ґрунту, і це у майбутньому позитивно впливає на продуктивність і тривалість використання травостою;

♦ тварини краще поїдають траву — на 85 - 90 %, а в окремих ви­падках і більше проти 60 - 70 % при безсистемному і великозагін- ному випасі;

♦ поліпшується догляд за травостоєм;

♦ підвищується продуктивність пасовища.

З розвитком порційного випасання з’явились його різновиди — погодинний, смуговий, фронтальний тощо. Суть їх полягає у виді­ленні нових малих ділянок прямокутної форми або фронтальних смуг упоперек загону на всю його ширину кілька разів на день, що дає змогу збільшити продуктивність пасовища. Чим вужча смуга і чим частіше переносять огорожу, тим чистіше спасування траво­стою, вищі продуктивність пасовищ і надої.

Випасання на прив’язі (в лінію або на припоні з радіусом 4 — 5 м) застосовують для невеликих груп тварин. Він є різновидом порцій­ного випасання, його ефективність висока і прирівнюється до пого­динного, смугового та ін.

Загінні і порційні випасання тварин широко застосовують у зарубіжних країнах. Поділ пасовищ на загони здійснюють різними способами. За даними М.Г. Андрєєва, у Великій Британії для цього використовують електроогорожу, дріт, каміння, жердини, живу огорожу. У Швеції переважає дрібнозагінний поділ пасовищ. У загонах тварини перебувають від 2 до 6 днів. Скошену траву згодовують тваринам у стійлах. При цьому із зростанням надоїв збільшуються і витрати на годівлю та утримання тварин. У Вели­кій Британії і Франції тварин утримують на пасовищах майже ці­лий рік. У більшості європейських країн застосовують електрови- пасання.

За інтенсивного загінного випасання у Новій Зеландії вихід про­дукції на 50 % більший, ніж при неконтрольованому випасанні. За даними Р.А. Афанасьєва і Я. Варги (1979), випасання в малих заго­нах дає змогу дотримуватись основного правила раціонального ви­користання пасовищ — скорочення періоду спасування травостою і тривалі проміжки між випасаннями.

У Канаді в результаті 8-річного експерименту встановлено, що при безсистемному випасанні на 1 кг приросту тварини витрачали 13,5, а при порційному — 10,4 кг сухої речовини. У штаті Небраска (США) при вільному, безперервному випасанні мали 38, при дріб- нозагінному — 52 ц сухої речовини на 1 га пасовища.

Пасовищезміни. Для забезпечення високої продуктивності і довголіття пасовищних травостоїв треба забезпечити черговість пе­ріодів випасання і перезалуження (або засівання, скошування). На чисто злакових або переважно злакових пасовищах у районах до­статнього зволоження бажано зменшити негативний вплив однобіч­ного пасовищного використання угіддя. За даними П.С. Макаренка (1988), можна застосовувати перемінне його використання — один рік скошування, другий — випасання. Добрі результати, але нижчі, ніж у першому випадку, мають, коли знімають укіс з наступним ви­пасанням. Разом з тим П.С. Макаренко рекомендує враховувати вид травостою. Так, укісно-пасовищне використання травостою з білою конюшиною призводить до зниження її частки у травостої, тобто до погіршення пасовищного корму. Перевагу пасовищно- укісного використання пасовищ підтверджують і зарубіжні автори (Д. Остендорп, Дж. Кеніг).

Наші спостереження в Лісостепу і Степу України свідчать, що перевага укісно-пасовищного використання пасовищ тим більша, чим жорсткіші умови на пасовищі влітку (жарка погода, нерегуляр­ні поливи, огрублення трави, теплові стреси).

Скошування трави в різні фази (вихід у трубку, колосіння, цві­тіння злаків) чергують зі строками випасання — раннім, середнім, пізнім або здійснюють чергування перезалуження, скошування і випасання. Все це чергують у прийнятому порядку за площею і ро­ками (табл. 40). Наведена в таблиці схема пасовищезміни досить детальна. Може бути і більш простий її варіант, за принципом ро­тації прийомів використання пасовища в часі і на площі аналогічно ротаційній таблиці чергування полів у сівозміні.