Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

6.2.2. Бобові однорічні трави

У цю групу об’єднано як бобові однорічні трави, так і зернобобові культури, що використовуються на корм. Для зручності власне тра­ви і зернобобові називатимемо бобовими однорічними травами. Ос­новне значення мають озима і яра вика, буркун однорічний, кормо­вий (укісний) горох, люпин, боби, соя кормова, серадела, які виро­щують у чистих і змішаних посівах. Недостатньо ще використову­ються однорічні конюшини — персидська, олександрійська, інкар- натна, підземна, а також серадела (на піщаних і супіщаних ґрун­тах). Для овець, як показує досвід Австралії, цінною пасовищною культурою може бути конюшина підземна практично на всій тери­торії України.

Бобові однорічні трави аналогічно багаторічним збагачують ґрунт на біологічний азот, що дає можливість зменшити застосуван­ня мінеральних добрив, поліпшити родючість ґрунту і санітарний його стан.

Загальна характеристика. У процесі вирощування бобових однорічних трав важливо враховувати їхні морфологічні, біологічні й екологічні особливості. У поняття «морфологічні особливості» од­норічних бобових трав входять будова кореневої системи, форма стебла, тип листя, суцвіття, квіток, плодів, насіння.

Коренева система однорічних бобових трав стрижнева і проникає у ґрунт на глибину 1,2 — 1,4, у деяких видів (буркун, шабдар, вика мохната і паннонська та ін.) — до 2 — 3 м. Форма стебла — прямо­стояча, витка, сланка, повзуча, дещо піднята. Листя — трійчасте, парно- і непарноперисте, пальчасте. Суцвіття — головка, волоть, одиничні квітки. Плоди — одногнізді, одно- і багатонасінні боби. Забарвлення їх найрізноманітніше, проте найчастіше трапляються зелені, коричневі, сірі з різними відтінками. Насіння різної фор­ми — овальне, кулясте та ін.

До біологічних особливостей однорічних бобових трав належать винесення сім’ядоль на поверхню ґрунту (виносяться у всіх бобових

з трійчастим і пальчастим і не виносяться — з перистим листям); отавність; вимоги до умов освітлення і тривалості світлового дня (рослини довгого і короткого дня), тепла (теплолюбні і холодостійкі), температурного режиму на початку вегетації і під час відростання (озимі, зимуючі, ярі), тривалість періодів (сходи — цвітіння, цвітін­ня — дозрівання), хімічний склад, продуктивність.

Екологічні особливості бобових однорічних трав визначаються їхнім відношенням і пристосованістю до умов навколишнього сере­довища — зволоження ґрунту і повітря, температурного режиму, освітлення, родючості, реакції ґрунтового розчину і фізичних влас­тивостей ґрунту. До екологічних особливостей можна віднести також стійкість під час перезимівлі, до затоплення, випирання і випріван- ня та ін. Врахування екологічних особливостей видів і сортів — ос­новна умова реалізації потенціалу їх продуктивності і підвищення якості корму.

До господарських особливостей бобових відносять кормову цін­ність, поживність, спосіб використання (на сіно, сінаж, силос, зеле­ний корм та ін.), технологічність збирання, транспортабельність тощо.

Урожайність бобових однорічних трав навіть при задовільному зволоженні може бути досить високою. Наприклад, у Лісостепу вика яра і озима, буркун білий дають 250 - 300 ц/га високобілкової зеле­ної маси. Після заорювання стерньових решток вони разом із коре­нями залишають від 35 - 40 до 50 - 70 ц/га багатої на азот органіч­ної маси. По 250 - 300, а за достатку вологи 300 - 450 ц/га зеленої маси мають на посівах кормового гороху, пелюшки, бобів, шабдару, конюшини олександрійської; по 250 - 300 ц/га — сої, люпину білого; по 180 - 200 ц/га вики паннонської, серадели.

Для згодовування у зеленому конвеєрі однорічні бобові трави краще висівати у суміші із злаковими — кукурудзою, житом, кормо­вою пшеницею, тритикале, вівсом, а також із соняшником.

Перетравність основних поживних речовин бобових однорічних трав становить 75 - 80 %. Наявність їх у суміші сприяє кращому за­своєнню кормів із підвищеним вмістом клітковини. Азот бобових частково засвоюється одноклітинними — грибами та інфузоріями у рубці жуйних, завдяки чому ці мікроорганізми інтенсивно викорис­товують клітковину, роблячи її більш доступною для тваринного організму.

Аналогічне спостерігається і в ґрунті. Заорані стерня і подрібнені стебла соняшнику, кукурудзи, сорго та інших культур добре міне­ралізуються на фоні азоту бобових, який використовується целюло- зоруйнівними бактеріями. Для цього також слід використовувати мінеральний азот, вносити під оранку гноївку або рідкий гній.

Поживність. Однорічні бобові трави, залежно від виду згодову­ють у різних фазах — бутонізації, цвітіння, молочної або молочно- воскової стиглості бобів. Це зумовлено особливостями накопичення у них поживних речовин, вмістом клітковини. Так, горох кормовий, чина, люпин добре перетравлюються і поїдаються тваринами в мо­лочній і молочно-восковій фазах стиглості, буркун — на початку цвітіння, вика яра й озима — в період повного цвітіння — утворен­ня бобів, однорічні конюшини — у фазах бутонізація — початок цві­тіння. Вміст клітковини при цих строках збирання невисокий. На одну кормову одиницю припадає від 140 - 160 (чина, боби, горох, серадела, буркун однорічний) до 180 - 200 г перетравного протеїну (вика яра й озима, конюшини однорічні). Суха речовина цих трав містить 0,7 - 0,8 % кальцію, 0,6 - 0,7 фосфору, від 190 - 200 до 300 мг/кг свіжої маси каротину. Вміст перетравної енергії в 1 кг зе­леної маси укісної стиглості і сухій речовині у них приблизно такий самий, як і в бобових багаторічних і злакових культурах — 2,6 — 3 до

4 у сирій і 9 — 12 до 14 МДж обмінної енергії (ОЕ) в сухій масі.

Коротка морфологічна, біологічна і господарська харак­теристики основних видів. Вика яра (Уісіа Sativa Broth.). Стебла тонкі, полеглі, від 60 — 80 до 140 — 180 см завдовжки, частіше не- опушені, кутасті. Коренева система добре розвинена, глибина заля­гання — до 150 — 170 см. Листя складне, парноперисте з вусиком, у листі 5 — 8, 4 — 9 пар листочків, довгасті, лінійні, зрізана верхівка з жилкою, що виступає. Квітки у пазухах листя, найчастіше по 2 квіт­ки, сидячі, великі, лілові, пурпурні. Боби лінійні, 4 — 7 см завдовж­ки, насіння у бобі 7 — 12 шт. Насінини слабкоокруглі, сплющені, жов­то-коричневі, рідше чорні, рубчик світлий, вузький, маса 1000 насі­нин 45 — 60 г. Рослина самозапильна, вегетаційний період для зби­рання зеленої маси 50 — 55 днів, насіння — 80 — 90. Еутроф, добре росте лише на окультурених ґрунтах із реакцією, близькою до нейт­ральної. Вологолюбна, проте порівняно посухостійка. Отавність і ураженість шкідниками і хворобами слабкі. Врожайність від 250 — 300 до 350 ц/га зеленої маси; від 45 - 50 до 70 ц/га корм. од., 900 - 1200 кг/га сирого протеїну. Використовується на сіно, зелений корм, сінаж, корми штучного сушіння здебільшого у суміші з вівсом.

Вика озима (мохната) (V. Villosa Broth.). Стебло тонке, полегле, дуже опушене, від 100 — 140 до 200 см завдовжки. Коріння стрижне­ве, добре розгалужене, глибина проникання в ґрунт — до 170 см. Сім’ядолі не виносяться на поверхню. Листя щільне, пірчасте, з вуси­ками, 8 — 10 пар ланцетоподібних листочків. Суцвіття — багатоквіт­кова волоть на довгій квітконіжці, квіток — до 30 розміром 1,2 — 2 см. Боби довгасто-ланцетоподібні, сплющені, 2 — 3 см завдовжки, насіння у бобі 2 — 4. Перехреснозапильна, вологолюбна, більш посухостійка, ніж яра. Однорічна озима і зимуюча рослина. Цвіте здебільшого за осіннього висівання. Довго цвіте наприкінці весни — на початку літа. До скошування (у суміші з житом і пшеницею) минає 60 — 65 днів від початку весняного відростання. Може давати 1 — 2 отави. Добрий азотфіксатор. Уражується акацієвою вогнівкою і аскохітозом. Уро­жайність 250 — 400 ц/га, 50 — 80 ц/га корм. од., 800 — 1200 кг/га пере­травного протеїну. Перетравної енергії в 1 кг зеленої маси 3,8 — 4,2 МДж. Можна вирощувати і в сумішах з кукурудзою і суданкою (окремими смугами 0,5 — 1,0 м). Використовується аналогічно ярій виці. У західних областях України здебільшого, подібно до мохнатої, вирощують і вику паннонську (V. Раппопіса). За біологією і поживніс­тю мало відрізняється від мохнатої. Стебла коротші, квітки білі.

Серадела (птахоніжка) (Ornithopus sativus Broth.). Стебла дуже розгалужені, полеглі, 60 — 70 см завдовжки. Коріння стрижневе, розгалужене, глибина проникання в ґрунт 120 — 140 см. Листя не­парнопірчасте, 6 — 10 пар ланцетних листочків. Суцвіття — невели­кі зонтики, 3 — 5 рожевих малих квіток. Біб багатонасінний, членис­тий, легко розпадається на окремі членики, які використовують для висівання. Насіння сплющене, кутасте, світло-коричневе з білим рубчиком. Маса 1000 насінин 2 — 2,5 г. Рослина вологолюбна, холо­достійка, самозапильна. Добрий азотфіксатор. Урожайність 140 — 180 ц/га. Може давати отаву.

Буркун білий (Melilotus albus Desr.). Стебла прямі, розгалужу­ються, 120 — 200 см заввишки. Коріння міцне, стрижневе, добре роз­галужується, глибина проникання в ґрунт — до 3 — 3,5 м. Листочки трійчасті, широкоовальні, зазубрені, центральна пластинка на че­решку, бічні — сидячі. Квітки білі, малі. Суцвіття — нещільна вере­теноподібна волоть. Плоди однонасінні, сітчасто-зморшкуваті боби, округлояйцеподібні або еліптичні. Насіння серцеподібне, матове або слабкоблискуче. Маса 1000 насінин 2 — 2,2 г. Холодостійка, волого­любна, порівняно посухостійка рослина, добрий медонос і азотфік­сатор. До настання повного цвітіння від початку сходів минає 65 — 70 днів. Добре росте майже на всіх польових ґрунтах, включаючи солонці і ґрунти на малопроникних глинах. Добрий фітомеліоратор. Урожайність 250 - 300 ц/га і більше, 50 - 60 ц/га корм. од., 700 - 800 кг/га перетравного протеїну. Вміст перетравної енергії в 1 кг зе­леної маси — 3,6 — 4 МДж. Використовується для приготування сі­нажу, сіна (в суміші з вівсом, райграсом однорічним та ін.) і штучно висушених кормів. Добрий медонос (до 200 кг/га і більше).

Малопоширені види однорічних бобових трав. Конюшина, персидська (шабдар) (Trifolium resupinatum D., рис. 25). Стебла по­рожнисті, товстостінні, 0,5 — 1 см завтовшки. Залежно від екотипу висота від 40 — 50 до 150 — 200 см. Стебла неопушені, кущ нещіль­ний. Коріння стрижневе, розгалужене, заглиблюється в ґрунт на

2 - 2,5 м. Листя трійчасте, зазублене, неопушене, з довгасто-лан­цетними прилистками. Форма листя — від овальної до майже ром­бічної. Суцвіття — напівкулясті головки, малі, діаметром 1,5 — 2 см, сидять на пазушних квітконіжках. У суцвітті близько 30 лілово- рожевих квіток, які майже сидять і перекинуті парусом донизу (звідси резупінатум — перекинутий).

Квітки сильно і приємно пахнуть. Медоносна рослина. Плід — одно-двонасінний біб, розміщений всередині пухирчастого здуття, що закінчується шилоподібними зубцями. Насіння дрібне, кулясте, еліпсоподібне. У диких форм — кутасте, неправильно-еліпсопо­дібне, маса 1000 насінин культурних видів 1,6 — 1,7, дикорослих 0,6 — 0,8 г. Рослина однорічна, перехреснозапильна, вологолюбна, порівняно посухостійка. Форми озимі, зимуючі, ярі, ранньо-, серед­ньо- і пізньостиглі. Добре відростає (дає 2 — 3 укоси). Насіння куль-

Рис. 25. Типові форми конюшини персидської (шабдару):

а — ярого; б — озимого


турних сортів проростає швидко, дикі форми мають тверде насіння. Вегетаційний період до першого скошування — 65 — 75 днів, при висіванні восени — 120 — 140 днів (лише період вегетації). Цінна для вирощування на зрошуваних землях. Врожайність 350 — 400 ц/га за 2 — 3 укоси, 500 — 600 ц/га при зрошенні. Поживність майже така сама, як і конюшини лучної.

Зелену масу охоче поїдають тварини. Дає якісне сіно. В 1 кг зе­леної маси 3,6 — 4 МДж ОЕ. Необхідно налагодити насінництво.

Конюшина підземна (Тг. йиЬіеггапеиш В., рис. 26). Стебла слан­кі, опушені, від 20 — 50 см до 2 м завдовжки, не укорінюються. Ко­ріння стрижневе, проникає на глибину до 3 м. Листя трійчасте на довгих опушених черешках, відходить від сланкого стебла. Листо­чки серцеподібної форми, сидячі, опушені з довгими білими волос­ками. Жилкування чітко виражене. Прилистки яйцеподібної фор­ми, загострені. Суцвіття — щито- або зонтикоподібна головка на більш або менш довгій квітконіжці, опушене, з 2 — 7 дрібними біло- рожевими квітками. Плід — однонасінний, шкірястий, виступає з чашечки, білясто-зелений біб. Насіння велике, овальне, овально- яйцеподібне. Однорічна (озима і яра), типово пасовищна рослина. Має пізньо- і ранньостиглі форми, росте на крейдяних, карбонатних ґрунтах і навіть на заболочених луках прибережних районів. Цві­тіння ярих форм — через 50 — 55 днів після появи сходів, озимих —


через 45 — 50 після початку весняного відростання. Головки (гінофо- ри) подібно до арахісу зариваються у землю. Самозапильна, стійка проти витолочування і випасання рослина. Поширена у дикому ви­гляді у південних районах України, в Криму, на Західному Закав­каззі, на узбережжі Чорного моря (Сочі, Батумі). Дає 400 — 500 ц/га зеленої маси за кілька циклів, 80 — 100 ц/га корм. од., 1400 — 1600 кг/га сирого протеїну, 1 кг зеленої маси містить 3,4 — 3,8 МДж ОЕ. Слід налагодити насінництво конюшини підземної і використовува­ти посіви для випасання овець. Може використовуватись як сидерат і на схилах у районах природного поширення.

Конюшина олександрійська (єгипетська) (Tr. alexandrinum D., Tr. al. Libelli et Belli). Стебла гіллясті, прямі. Коріння стрижневе, гли­боко проникає в ґрунт (до 2 — 2,5 м). Листя трійчасте, довгасте, лан­цетне, іноді зубчасте, прилистки ланцетно-шилоподібні. Суцвіття — головка довгастої або овально-конічної форми, на довгих або корот­ких квітконосах. Квітки білі або жовто-білі. Боби одно-двонасінні. Насіння дрібне, темно-червоне, темно-коричневе або темно-зелене. Маса 1000 насінин 2,8 — 3 г. Однорічна озимо-яра, вологолюбна і досить теплолюбна рослина. Насіння зберігає схожість до 10 років. Погано росте на кислих, піщаних ґрунтах і солонцях. Урожайність дуже коливається залежно від умов зволоження і фону живлення і може становити від 120 — 180 до 300 — 400 ц/га зеленої маси із 3 уко­сів при поливі на півдні України. За якістю зеленої маси близька до конюшини персидської, рожевої, лучної. Питання селекції і насін­ництва конюшини олександрійської вивчають в Інституті кормів УААН.

Конюшина багряна (Tr. rncarnatum L.).Стебла прямі або дугопо­дібно вигнуті. Коріння стрижневе, заглиблюється в ґрунт на 1,4 —

1,7 м. Листочки зворотно серцеподібної і яйцеподібної форм, до ос- нови дещо витягнуті. Прилистки яйцеподібні довгасті. Квітки, суц­віття і квітконоси дуже опушені білими довгими м’якими волоска­ми. Приквіток немає. Насіння удвічі більше, ніж у конюшини луч­ної, більш округло-довгасте, спочатку світло-коричневе, потім чер­вонувато-буре. Це однорічна озимо-яра рослина. Добре розвивається в умовах теплого, помірно вологого клімату. Погано росте на кислих ґрунтах. Урожайність зеленої маси становить від 120 до 180 ц/га, сіна — від 24 до 36, насіння — до 5 ц/га. У посівах трапляється у західних областях України і Білорусі і на узбережжі Чорного моря. Використовується як укісна кормова культура на сіно, для поліп­шення травостою на пасовищах і як сидерат.

Однорічні бобові трави для перспективного використан­ня у польовому кормовиробництві. Вика темно-пурпурова (Vicia atropurpurea Desf., Crassa atropurpurea Gren. et God.). Стебло тонке, вкрите волосками, 60 — 200 см заввишки. Коріння з бічними розгалуженнями. Листя велике, 7 — 10 см завдовжки. Листочки дов­гасто-овальні. Прилистки невеликі, напівстрілоподібні. Має нещі­льну волоть із 4 — 12 квіток. Віночок темно-пурпуровий, 17 — 20 мм завдовжки. Боби довгасто-ромбічні з довгим загнутим носиком. На­сіння чорне, округле. Маса 1000 насінин 40 — 50 г. Однорічна рос­лина, до ґрунтів невибаглива. Добре збагачує ґрунт на азот. В Укра­їні врожай сіна — до 80 ц/га. Можна використовувати на зелене до­бриво. За поживністю близька до вики посівної.

Вика блискуча. Стебло чотиригранне, борознисте, витке. Корін­ня добре розвинене, з бічними розгалуженнями. Листя велике, ова­льне, з 19 — 20 листочками. Квітки зібрані у густу багатоквіткову двобічну волоть, яскраві. Плоди ромбічні, здуті, з коротким носиком. Насіння кулясте, темно-коричневе. Маса 1000 насінин 40 — 60 г. Однорічна, посухостійка і швидкоросла рослина. Насіння зберігає схожість 5 — 6 років Непридатні для вики блискучої болотисті і со­лонцюваті ґрунти. Врожайність зеленої маси на півночі — понад 100 ц/га, сіна — 26, на півдні України — 50 ц/га. Насінна продуктив­ність висока.

Тригонела. Стебло прямостояче, зелене з антоціановим пігмен­том. Коріння стрижневе, слабкорозвинене. Листя трійчасте, череш­кове. Листочки зворотно-яйцеподібні або широколанцетні. Прилис­тки дрібні. Квітки середні за розміром, сидячі по 2 шт., блідо-жовті. Біб зігнутий, з прямим носиком, світло-бурий. Насіння зеленкувате і жовте. Маса 1000 насінин 14 — 16 г. Однорічна скоростигла росли­на, пластична до температури. Насіння зберігає схожість 8 — 10 років. До ґрунтів невибаглива. Врожай зеленої маси на півдні України від 60 — 70 до 80 — 120 ц/га. Використовується на зелений корм, сіно, зелене добриво, у медицині, ветеринарії і техніці. Поліпшує поїдан­ня і перетравність кормів. Має специфічний запах, який не впливає на поїдання трави і сіна. Її зелену масу і сіно бажано додавати при згодовуванні зеленої маси і сіна інших культур.

Усі ці види, як уже зазначалося, досягають технічної (збираль­ної) стиглості на корм у різні строки. Добір видів і сортів дає змогу завдяки цьому, а також завдяки отавності окремих культур мати зелену масу однорічних бобових трав і зернофуражних культур з травня до жовтня.

Основні прийоми підвищення продуктивності однорічних бобових трав. Підготовка ґрунту під озимі бобові трави, на відмі­ну від озимих зернових, має певні особливості. Їх висівають після поверхневого обробітку ґрунту дисковими або роторними знаряддя­ми після кукурудзи на силос, а в деяких південних районах — і на зерно ранніх строків сівби, зернових і післяукісних культур. Глиби­на обробітку — 8 - 10 см. В разі використання комбінованих агрега­тів, які дають змогу одночасно здійснити обробіток ґрунту, внесення добрив і сівбу, глибину обробітку зменшують до 5 - 7 см.

Підготовка ґрунту під ярі трави не відрізняється від такої під ярі зернові (зяблева оранка, весняне боронування агрегатами із шлей­фами для вирівнювання поверхні).

Більшість бобових (крім буркуну, який краще висівати в однови­довому посіві, а навесні можна підсівати овес) часто висівають із зла­ковими, наприклад пажитницею, вівсом. Це зменшує забур’яненість посіву і дає корм з оптимальним протеїновим співвідношенням.

Норми висівання насіння вики ярої й озимої разом із злаковими становлять 2 - 2,5 млн шт. на 1 га, буркуну, однорічних конюшин 8 - 10 (на вологих, родючих ґрунтах — 6 - 7), гороху на корм — не менш як 1,4, дрібнонасінних укісних (кормових) сортів — 1,6 -

1,8 млн шт. на 1 га. Норма висіву сої на корм 0,7 - 0,9, бобів і люпи­ну 0,5 - 0,7, серадели 3 - 3,5 млн шт. схожого насіння на 1 га. На густих посівах зменшується фізичне випаровування з поверхні ґру­нту, збільшується темп наростання зеленої маси, підвищується врожайність .

Удобрення. Розробляючи систему удобрення бобових, слід урахо­вувати природну родючість ґрунту, попередники, загальну кількість внесення добрив у сівозміні. Більшість однорічних бобових трав на зв’язних родючих ґрунтах, особливо люпин, кормові боби, серадела, вика озима, буркун, потребують достатнього зволоження і фосфор­но-калійного удобрення. Завдяки добрій азотфіксації вони менше потребують внесення азоту. Проте на опідзолених і підзолистих ґру­нтах майже всі бобові трави позитивно реагують не тільки на вне­сення вапняних і фосфорно-калійних добрив, а й на азотні.

Добрива вносять з розрахунку на запланований урожай з ураху­ванням вмісту поживних речовин у ґрунті, коефіцієнтів викорис­тання їх із ґрунту і з внесених добрив. У середньому для одержання за один укіс 250 - 300 ц/га зеленої маси на суглинкових ґрунтах треба внести 60 кг/га фосфору і 45 кг/га калію. Іноді реакція рослин на калій слабка або її немає зовсім, що пояснюється використанням калію бобовими рослинами з ґрунту. На супіщаних ґрунтах, де ка­лію міститься мінімум, вносять його не менш як 60 - 80 кг/га. Нор­ми азотних добрив хоч і незначні, але вносити їх необхідно, викори­стовують звичайно під передпосівну культивацію від 30 - 45 до 60 - 80 кг/га д.р. на бідніших ґрунтах. Це помітно не позначається на діяльності бульбочкових бактерій, проте значно (на 20 - 40 %) збі­льшує врожайність зеленої маси.

За даними дослідів В.Ф. Кропивка, під сою можна вносити і більш високі норми азоту — до 130 кг/га, а під озиму вику і сераделу достатньо внести у рядки під час сівби 25 - 30 кг/га. За внесення у сівозміні органічних добрив 14 - 16 т/га мінеральні добрива під бо­бові трави вносять здебільшого у вигляді стартових доз під час сівби або не вносять зовсім. Це підтверджується практикою господарств, наприклад Тальнівського району Черкаської, Новоархангельського Кіровоградської, Томашпільського і Вінницького районів Вінниць­кої областей, де при високій щільності поголів’я худоби на 100 га ріллі вносили зазначену кількість органічних добрив.

Догляд за посівами гороху, чини, люпину, бобів, сої полягає пе­реважно в боронуванні до і після появи сходів. На інших посівах при утворенні кірки боронування замінюють обробітком легкими голчастими дисками, що сприяє поліпшенню повітряного режиму і початковому росту кормових трав. У періоди дефіциту вологи у шарі ґрунту 0 - 40 см бажані 1 - 2 вегетаційних поливи при поливній но­рмі 250 - 300 м3/га у Лісостепу і 350 - 400 м3/га у Степу.

Збирання. У системі зеленого конвеєра бобові кормові трави ско­шують протягом 10 - 15 днів, оскільки вони повільно грубішають. Вику озиму і яру збирають у період від початку до повного цвітін­ня — утворення бобиків; боби, люпин — під час наливання і до мо­лочної стиглості насіння; сою, горох і чину — у молочній і до молоч­но-воскової стиглості; конюшину — в фазі бутонізації і цвітіння.

Одноукісні культури — вику яру, боби, сою, горох, чину, буркун однорічний — збирають машинами, які забезпечують мінімальне зрізування їх. Конюшину олександрійську і шабдар, сераделу зрі­зують на більшій висоті (8 - 10 см), щоб забезпечити відростання бруньок на нижній частині стебла. Отавні трави збирають самохід­ними косарками з різальними апаратами, уникаючи застосування роторних типу КИР-1,5, КРГ-2,1, КРН-2,1.

Економічна і біоенергетична цінність бобових трав. Навіть якщо урожайність невисока (160 - 180 ц/га зеленої маси), бобові трави економічно вигідні, тому що собівартість їх нижча, ніж зер­нофуражних культур (ячменю й кукурудзи) у 1,4 - 1,8 раза. Це зу­мовлено тим, що витрати сукупної енергії на вирощування одноріч­них бобових трав становлять 10 — 12 тис. МДж/га, а кукурудзи на зерно — 26 — 28, кормових буряків — 40 — 60 та ін. У зв’язку з цим енергетичні коефіцієнти вирощування бобових трав (відношення валової енергії в урожаї до витрат її на вирощування культури) ста­новлять, за даними автора, 8,6 — 9 (табл. 64). У кукурудзи і кормо­вих буряків вони значно нижчі — 4 — 6.

Таблиця 64. Біоенергетична ефективність вирощування однорічних трав і зернофуражних культур укісного використання


Бобові однорічні трави є надійними страховими культурами ба­гаторічних трав. Щоб підвищити частку високобілкових культур у раціоні, зменшити витрати набагато дорожчого зерна бобових куль­тур, треба збільшувати використання їх у кормовому конвеєрі.