1.2.4. Філософія активності в працях російських і українських мислителів
Поява на Русі й в Україні перших творів, в яких, так чи інакше, торкалися психологічних питань, пов'язувалася з прийняттям у Х столітті християнства як офіційної загальнодержавної релігії. Тому й першими письмовими джерелами психологічних знань на Русі стала церковна література. З часом у неї все більше проникали елементи, як народних дохристиянських поглядів, так й античної філософії, що не тільки служили для обґрунтування найважливіших християнських догм, але й торкалися багатьох етичних проблем, питань повсякденної практики “роблення” праведного життя.
До кінця ХV століття інтерес до питань психічного життя людини настільки підсилився, що виникла потреба в спеціальних дослідженнях на цю тему. Першим досвідом у цьому напрямку з'явився твір Ніла Сорського – великого церковно-політичного й літературного діяча того часу. Літературна спадщина, що дійшла до нас, Ніла Сорського порівняно невелика. Вона включає кілька послань до різних осіб, монастирський статут, наставляння учням, що поселилися в заснованому ним скиті. Розвиваючи релігійну концепцію “приборкання пристрастей”, аскетизму Ніл Сорський висловлював цікаві для того часу психологічні погляди.
Безпосередню практичну спрямованість мають дослідження в області психології, виконані великим російським ученим М.В. Ломоносовим (1711-1765 рр.). Розробляючи в “Риториці” проблему впливу на слухачів, він визначив її як проблему “слова і пристрасті”. Цікаво сформульовані ним основні моменти, що їх повинен враховувати ритор, якщо він бажає домогтися ефективного впливу на слухачів. До них відносяться: вік, стать, виховання, загальний розвиток людини, індивідуальні розходження між людьми. Маючи на увазі роль позитивних пристрастей, що активує, М.В. Ломоносов вказував на необхідність поєднання розуму з пристрастями. Керувати своєю поведінкою – значить керувати пристрастями.
Виступаючи за подолання дуалізму розуму і пристрастей як мотивів людської поведінки, М.В. Ломоносов поклав початок традиції, пов'язаної з іменами великих революційних демократів А.І. Герцена, В.Г. Бєлінського, М.Г. Чернишевського, М.А. Добролюбова. Вони внесли серйозний вклад у матеріалістичне пояснення поведінки і свідомості особистості, вперше сформулювали принципи її психологічної та соціальної активності. Вони стверджували, що за своєю природою психіка – одна з форм життєдіяльності, і вона доступна об'єктивному вивченню так само, як інші феномени природи.
Великий інтерес викликає філософське вчення видатного українського філософа, поета і педагога Г.С. Сковороди (1722-1794 рр.), викладене в його діалогах і трактатах. Воно виходить з ідеї наявності трьох світів: макрокосму або Всесвіту, мікрокосму або людини і третьої “символічної реальності”, що поєднують великий і малий світи, ідеально їх у собі відбиваючи. Найкращим зразком цього є, на його думку, Біблія. Соціальні й педагогічні погляди Г.С. Сковороди ґрунтуються на його навчанні про “спорідненість”, “споріднену працю”. “Спорідненість” кожної людини до визначених видів діяльності, на думку мислителя, виявляється через самопізнання. Через те, що не кожна людина до неї здатна, виникає проблема соціальної педагогіки, завданням якої є делікатна допомога учневі в пошуку свого покликання, “спорідненості”. У правильному виявленні свого покликання, пов'язаного зі спорідненою діяльністю, із працьовитістю, людина, на думку Г.С. Сковороди, знаходить своє щастя. Відповідно до цього, тільки через духовне влаштування окремої особистості можна прийти до ідеалу удосконалювання людського суспільства.
Істотний внесок у розвиток українського етичного навчання належить так званій “філософії серця” П. Юркевича, що розглядав людське серце як носія тілесних сил, пізнавальних дій душі, центр різноманітних душевних почуттів, турбот, пристрастей, морального життя в цілому. Навіть знання, на переконання автора, виникають у результаті діяльності душі, вони завжди пов'язані з цілісним настроєм, духовно-моральними прагненнями. За П. Юркевичем, серце виступає схроном і носієм тілесних сил людини, центром духовного життя людини, центром пізнавальних дій душі, центром морального життя людини, стрижнем, на якому викарбуваний моральний закон.
Цілісну систему філософських поглядів стосовно сенсу життя, проблем волі й активності людини, її життя і смерті містять художні твори й публіцистика Т.Г. Шевченка і І.Я. Франка. Так, І.Я. Франко вважав суспільним ідеалом матеріальний добробут народу, економічну волю без приниження та дискримінації. Найбільш продуктивним він вважав індивідуально-аналітичний раціоналістичний метод пізнання.
Етичною орієнтацією відрізняються і філософські погляди відомого українського мислителя М.П. Драгоманова. Вищою цінністю він вважав людину, а вищим критерієм, відповідно до якого повинні оцінюватися міжособистісні й міжнаціональні відносини, є ідея справедливості, яких може досягти тільки внутрішньо вільна особистість.
Останнім часом ми одержали можливість поступового відкриття багатства дореволюційної вітчизняної філософської думки. Нова філософія була виражена впливом філософської думки “Російський космізм”. Її представниками були М.О. Федоров, М.О. Бердяєв, В.С. Соловйов, П.О. Флоренський, В.І. Вернадський, О.Л. Чижевський, К.Е. Ціолковський, Ю.М. Реріх й інші. Поява філософії всеєдності в Росії стала продовженням і розвитком космізму, що панував тоді в колах російської інтелігенції. Вони вважали, що життя людини, природи і всесвіт єдині й тому можливо свідоме керування силами природи. На їхню думку, знання повинно бути спрямоване на досягнення внутрішньої єдності як людини, так і людства в цілому. Воно повинно привести до глобальних змін з урахуванням формування нових відносин людини і природи на справедливих, гуманних принципах – Космічних законах – з метою створення нового світопорядку.
На початку ХХ століття для російської інтелігенції був характерний інтерес до Сходу, насамперед до Індії. У зв'язку із цим цікавий “феномен Реріха”. Роботи М.К. Рериха й Ю.М. Рерих досить широко представлені в російській літературі. Квінтесенцією філософської спадщини Рерихів є 13-ти томна серія “Жива етика”, що являє собою сплав таємної мудрості Сходу із сучасними пошуками у сфері поліпшення світу й людини. Велике місце у навчанні займають питання удосконалювання і перетворення людської свідомості. Рерихи були послідовниками Агні-Йоги, мета якої відповідає запитам сучасного космічного століття: трансформувати людську свідомість, розширити й підняти її на космічний рівень. Концепція Агні-Йоги проста й переконлива: людина не тільки мешканець Землі, але й, у першу чергу, мешканець Космосу. Тому людина як всесвітня істота має практично невичерпні запаси космічної енергії, неосвоєної нею ще належною мірою. Синонімом її в Агні-Йоги виступає “психічна енергія”, володіння якою її послідовниками являє собою ті феномени, що ставлять у глухий кут сучасну науку.
Цікавим є життя й діяльність Г. Гурджиєва і П.Д. Успенського. Будучи своєрідним синтезом сучасної науки і східної філософії, їхні роботи являють собою особливості сучасного окультизму в одній з його найбільше логічно розроблених форм. На їхню думку, сон і сон наяву – це єдині два стани, в яких живе людина. Крім них є два можливих стани, доступних людині тільки після тяжкої і тривалої роботи над собою. Це такі стани свідомості, як “самосвідомість” і “об'єктивна свідомість”. Процес оволодіння ними і є процесом розвитку особистості, її вивченням самої себе. При цьому автори виділяють сім категорій людей: з них перші три належать практично одному рівню, з яким ми найчастіше зустрічаємося в звичайному житті. Інші типи людей такими, як правило, не народжуються, а стають лише в результаті роботи над собою за певними методиками під керівництвом учителів.
Роблячи висновок до даного розділу можна сказати. що складання повного огляду історичного розвитку філософії активності – завдання надзвичайно важке. Систематичне дослідження цього питання вимагає аналізу не тільки основних літературних джерел з початку появи писемності, але й тих методів і прийомів, що використовувалися народною медициною, педагогікою та релігійно-культовими інститутами всіх часів і народів з метою спрямованого впливу на психіку людини. Людей постійно хвилювали питання виховання та самовиховання, а також завжди цікавили таємниці психічного життя, пов'язані зі здоров'ям і можливістю безмежного удосконалювання психіки й тіла, а також реалізації того потенціалу, що споконвічно закладений у кожній людині.
Величезна роль при цьому приділялася розумові людини, його функціям і можливостям. Уже з глибокої давнини мислителі напружено шукали розгадку таємниці феномену свідомості. Наука, філософія, література, мистецтво, словом усі досягнення людства об'єднали свої зусилля, щоб розкрити таємниці нашого духовного життя, що лежать в основі процесу розвитку людини й формують її світогляд. Сьогодні цим проблемам присвячено велику кількість досліджень. Вони об'єднали західні стратегії досягнення особистої ефективності й максимальної працездатності з віковою мудрістю Сходу стосовно удосконалювання розуму, тіла й духу. При цьому потрібне розуміння сучасної природничо-наукової картини світу й Всесвіту в цілому, визначення відношення людини до природи й до самої себе.