Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

8.2. Правовий режим іноземних інвестицій

Правовий режим іноземних інвестицій визначено ст. 394 Гос­подарського кодексу України, відповідно до якої на території України щодо іноземних інвестицій встановлюється національ­ний режим інвестиційної діяльності, за винятками, передбаче­ними цим Кодексом, іншими законами і чинними міжнародни­ми договорами, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України. Відносини щодо оподаткування іноземних інве­сторів та підприємств з іноземними інвестиціями регулюються податковим законодавством України. У державних програмах залучення іноземних інвестицій у пріоритетні галузі економіки та соціальну сферу може бути передбачене встановлення додат­кових пільг для суб'єктів господарювання, що здійснюють діяль­ність у цих сферах. Законом може бути обмежена або забороне­на діяльність іноземних інвесторів та підприємств з іноземними інвестиціями в окремих галузях народного господарства або в межах окремих територій України виходячи з інтересів націо­нальної безпеки України.

Питання правового режиму іноземних інвестицій є досить актуальним як на практиці, так і в теорії. Слово «режим» (франц. - управління) означає сукупність засобів, заходів, норм, які вико­ристовуються для досягнення певної мети.

Під правовим режимом слід розуміти особливий порядок регулювання, який полягає у застосуванні певної сукупності правових засобів, які створюють своєрідне поєднання велінь, дозволів і заборон і встановлюють особливу спрямованість пра­вового регулювання, що реалізується через специфіку елементів механізму регулювання зазначених відносин[1].

Правове регулювання іноземних інвестицій здійснюється на­ціональним законодавством, на яке впливає міжнародне право. Норми національного права встановлюють правовий режим іно­земних інвестицій — національний, пільговий чи обмежувальний. Вибір конкретних правових засобів для регулювання іноземних інвестицій залежить від конкретних соціально-економічних умов.

Модель з національним режимом характерна для індустрі­альне розвинених країн. Застосування національного режиму дає ефект тільки в економічно і політичне стабільних країнах. І саме це послужило підставою для твердження, що в умовах струк­турної перебудови економіки національний режим залучення іноземних інвестицій рівнозначний несприятливому інвестицій­ному клімату. Тому, на думку Н. Резнікової, необхідна не «зрів­нялівка» , а система спеціальних заходів щодо стимулювання та захисту іноземних інвестицій[2].

Преференційний (пільговий) режим для іноземних інвести­цій переважає в країнах, що розвиваються. Преференційний ре­жим сам по собі не може компенсувати несприятливого інвес­тиційного клімату, зумовленого внутрішньою нестабільністю. Застосування пільг поряд зі стабільними правовими гарантіями має бути спрямоване насамперед на скорочення ризику втрати капіталу[3].

За загальним уявленням спеціальний режим — це особливий порядок правового регулювання певних суспільних відносин, який встановлюється відносно конкретного кола суб'єктів або сфери їх діяльності і відрізняється від національного режиму або пільго­вою, або обмежувальною спрямованістю регулювання, зумовленою публічними інтересами, проявляючись в усіх елементах його ме­ханізму, зокрема, через гарантії, пільги, форми державної підтрим­ки, обмеження, заборони та додаткові підстави юридичної відпо­відальності[4].

Одним з елементів спеціального правового режиму, як ви­пливає з визначення, є пільги, які в теорії права розглядаються як форма прояву правових стимулів поряд із суб'єктивними пра­вами, законними інтересами та заохоченням та як правомірне полегшення суб'єкту, що дозволяє йому більш повне задоволен­ня своїх інтересів. Пільги виражаються як у наданні додатко­вих, особистих прав, так і у звільненні від виконання певних обов'язків або їх частини.

Держава підтримує переважно стратегічні, висококонкурент- ні на ринку та соціальне значущі для держави і суспільства виробництва, цілеспрямовано здійснюючи інвестиційну політи­ку. Форми державної підтримки можуть бути різноманітними залежно від складу економічної кон'юктури, сектору ринкової економіки, завдань розвитку економіки, у тому числі її структу­рної перебудови. Головним же є те, що держава зі своїми матері­ально-технічними та фінансовими ресурсами, вступаючи в пра­вовідносини з реципієнтами, стимулює за допомогою такої під­тримки розвиток процесів, які вважаються пріоритетними.

Таким чином, головною особливістю спеціального режиму є встановлення певних умов господарювання, що відрізняються від загального режиму господарської діяльності на певній тери­торії (наприклад, на території спеціальних (вільних) економіч­них зон) або в певній галузі економіки. Спеціальний режим визначається низкою нормативно-правових актів, які регулю­ють особливості здійснення господарських операцій в умовах діючого режиму.

Формування правового режиму для іноземних інвестицій у світовій практиці свідчить про тенденцію до уніфікації умов поділу інвесторів на національних та іноземних. Суть цієї тен­денції полягає в ^дискримінаційному підході до іноземних ін­весторів, що охоплює не лише рівень оподаткування, а й доступ до централізованого постачання, пільгового кредитування, валю­тного ринку. Не викликає сумніву думка В.М. Коссак про те, що найоптимальнішим варіантом є регулювання вітчизняних та іноземних інвестицій на однакових засадах. Але це можливо в разі досягнення країною певного розвитку продуктивних сил. І, навпаки, з метою досягнення такого рівня, залучення передових технологій і коштів для їх упровадження на певному етапі доці­льно надавати іноземним інвестиціям пільговий режим. Проте допуск іноземних інвестицій в національну економіку може мати і несприятливі наслідки. У міжнародній практиці вже були ви­падки, коли транснаціональні корпорації (ТНК), які є економічно потужнішими, ніж вітчизняні інвестори, здійснювали значні інвестиції, що негативно впливало на економічний або політич­ний розвиток цих країн[5].

Поширення національного режиму на іноземні інвестиції в Україні слід підкріпити стимулюванням припливу ресурсів з-за кордону в окремі регіони країни через ширше залучення інозем­них інвесторів у процес приватизації і стабілізації правового поля діяльності інвесторів[6].

Сприятливими умовами для залучення іноземних інвестицій є: політична та економічна стабільність; наявність стабільного національного законодавства про іноземні інвестиції; стан внутрішнього ринку, ступінь його насиченості товарною продук­цією та задоволення попиту споживачів, наближення до джерел сировини, собівартість виробництва інвестиційних проектів, що створюються; термін їх окупності, можливість транспортування та збуту продукції тощо.

Перешкодами для залучення іноземних інвестицій є: часті зміни інвестиційного законодавства; несприятливе для інозем­них інвесторів податкове законодавство; відсутність вільнокон- вертованої національної валюти; недосконалість банківської системи; відсутність або неповна інформація щодо найбільш вигідних місць вкладення капіталу[7].

На надходження іноземних інвестицій впливає інвестицій­ний клімат держави - сукупність політичних, правових, еконо­мічних та соціальних умов, що сприяють і забезпечують інвес­тиційну діяльність іноземних інвесторів[8]. Сприятливий інвес­тиційний клімат покликаний забезпечити захист інвестора від інвестиційних ризиків. A.A. Пересада виділяє такі фактори, що забезпечують подолання або зниження ризиків, формують інвестиційний клімат:

- політична воля адміністрації (створення загальних умов для притоку іноземних інвестицій, валютне регулювання, досяг­нення стабільності національної валюти, забезпечення інвес­тиційного рейтингу);

- правове поле (законодавство про іноземні інвестиції, регулю­вання зовнішньоекономічної діяльності, законодавство про підприємницьку діяльність);

- інвестиційна активність інвесторів (виконання державної про­грами приватизації, зміна структури форм власності, мотива­ція фізичних і юридичних осіб щодо процесів приватизації);

- стан інвестиційного ринку (функціонування фондової біржі, стан ринку капіталів та інвестиційних товарів, наявність ін­фраструктури тендерів);

- статус іноземного інвестора (режим іноземного інвестуван­ня, умови реєстрації іноземних інвестицій і підприємств, на­явність спеціальних (вільних) економічних зон);

- рівень розвитку продуктивних сил (структура виробничого потенціалу, інвестиційна привабливість регіонів, інвестицій на діяльність міжгалузевих корпорацій);

- рівень розвитку інвестиційної сфери (рівень розвитку буді­вельного комплексу, система матеріально-технічного забез­печення інвестицій, умови комплектації галузі імпортованим обладнанням).

Чинне законодавство України про іноземні інвестиції комбі­нує принцип свободи інвестування з можливим одержанням до­зволу. Такий висновок базується на тому, що здійснення певних видів іноземних інвестицій може бути обмежене відповідно до чинного законодавства. Зокрема, ст. 7 Закону України «Про режим іноземного інвестування» встановлює національний режим інвестиційної та іншої господарської діяльності для іноземних інвесторів, за винятками, передбаченими законодавством України та міжнародними договорами. Це створює основу для прийняття таких законодавчих актів, які встановлюватимуть винятки з принципу свободи іноземного інвестування. Так, Законом України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про телебачення і радіомовлення»1 в Україні забороняється створення телерадіоорганізацій іноземними фізичними та юридичними осо­бами та особами без громадянства, а також створення і діяльність

тих організацій з іноземними інвестиціями, у статутному фонді яких більше 30% іноземних інвестицій. Відповідно до ст. 13 цього Закону іноземне інвестування телерадіоорганізацій України здійснюється під контролем та за згодою Національної ради Укра­їни з питань телебачення і радіомовлення.

Такі обмеження містяться і в деяких інших галузях та сфе­рах діяльності. Наприклад, Законом України «Про страхуван­ня» передбачено, що загальна частка іноземних юридичних та фізичних осіб у статутному фонді страховика не може переви­щувати 49%, крім випадку, коли допускається залучення до учасників страховика іноземних учасників за умови проведення ними всіх розрахунків за зобов'язаннями та боргами страховика, термін сплати яких минув (ч. З ст. 2 Закону). При цьому частка іноземних учасників у статутному фонді може бути встановлена на рівні не більше 50% статутного фонду, крім страховиків, які отримали ліцензію на право страхування життя, для яких частка іноземних учасників не може перевищувати 49% загального розміру статутного фонду (ст. 43 Закону).

Статтею 3 Закону України «Про режим іноземного інвесту­вання» визначено, що іноземні інвестиції можуть здійснюватися у формах, які не заборонені законами України, і передбачається можливість визначення територій, на яких діяльність іноземних інвесторів та підприємств з іноземними інвестиціями обмежується або забороняється виходячи з вимог національної безпеки.

Законодавством України передбачено процедуру державної реєстрації іноземних інвестицій[9]. Але передбачений порядок реєстрації іноземних інвестицій не можна вважати за дозвільну систему здійснення інвестицій. Такий висновок ґрунтується на аналізі чинного законодавства. Іноземний інвестор може здійс­нювати інвестиційну діяльність і без реєстрації інвестицій, але незареєстровані іноземні інвестиції не дають права на одержання пільг, передбачених чинним законодавством, а також засто­сування правових гарантій їх захисту.

Державна реєстрація іноземних інвестицій здійснюється Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Ки­ївською та Севастопольською міськими державними адмініст­раціями протягом трьох робочих днів після їх фактичного внесення в порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Для державної реєстрації іноземних інвестицій інвестор або уповноважена ним в установленому порядку особа (заявник) подає органу державної реєстрації такі документи:

- інформаційне повідомлення про внесення іноземної інвести­ції в трьох примірниках з позначкою державної податкової інспекції за місцем здійснення інвестиції про її фактичне внесення;

- документи, їцо підтверджують форму здійснення іноземної інвестиції (установчі документи, договори, контракти про ви­робничу кооперацію, спільне виробництво та інші види спі­льної інвестиційної діяльності, концесійні договори тощо);

- документи, що підтверджують вартість іноземної інвестиції;

- документ, що свідчить про внесення заявником плати за ре­єстрацію.

Державна реєстрація здійснюється шляхом присвоєння інформаційному повідомленню про внесення іноземної інвестиції реєстраційного номера, який на всіх трьох примірниках засвідчується підписом посадової особи та скріплюється печаткою органу державної реєстрації. Перший примірник інформаційного повідомлення повертається заявникові як підтвердження факту державної реєстрації іноземної інвестиції, другий - надсилається поштовим відправленням Міністерству фінансів України в день здійснення реєстрації іноземної інвестиції, третій залишається в органі, що здійснив її реєстрацію.

Відмова в державній реєстрації іноземних інвестицій можлива лише у разі, коли здійснення цієї інвестиції суперечить законодавству України або подані документи не відповідають вимогам Положення про порядок державної реєстрації іноземних інвестицій. Відмова у державній реєстрації повинна бути оформлена письмово із зазначенням мотивів і може бути оскаржена в судовому порядку.



[1] Крупа Л. К вопросу о юридическом содержании понятия «специальный пра­вовой режим» // Підприємництво, господарство і право. — 2001. — № 2. — С. 11.

[2] Резникова Н. Возможности привлечения иностраннмх инвестиций // Инно­вационная й инвестиционная политика структурной перестройки народного хозяйства Российской Федерации. — 1993. — № 1. — С. 84.

Коссак В.М. Правові засади іноземного інвестування в Україні. — Л.: Центр Європи, 2000. - С. 19.

[4] Крупа Л. К вопросу о юридическом содержании понятий «специальный пра­вовой режим» // Підприємництво, господарство і право. — 2001. — № 2. — С. 11.

[5] Коссак В.М. Правові засади іноземного інвестування в Україні. - JL: Центр Європи, 2000. - С. 20.

[6] Філіпенко А., Шнирков О. Новий етап реформування зовнішньоекономічних зв'язків України // Економіка України. - 1996. - № 1. - С. 95.

Васіна І. Підвищення ефективності зовнішньоекономічної діяльності у регіо ні (на прикладі підприємств та організацій Донбасу): Автореф. дис... канд. екон. наук. - Донецьк, 1996. - С. 16-17.

[8] Пересада A.A. Основи инвестиционной деятельности. - K.: Либра, 1996. - С. 28.

[9] Див.: Положення про порядок державної реєстрації іноземних інвестицій (Затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 07.08.1996 р.) // Урядовий кур'єр. - 1996. - 3 жовтня.