5.5. Використання правил максимізації прибутку та мінімізації збитку при плануванні
5.5. Використання правил максимізації прибутку та мінімізації збитку при плануванні
Беручи до уваги той факт, що функція собівартості продукції передбачає врахування як ціни ресурсів, так і ціни на продукт, що виробляється з цих ресурсів, важливим чинником при визначенні обсягів використання ресурсів є співвідношення між цінами на ресурси, ціною на продукт, що виробляється з цих ресурсів, маржинальним продуктом та маржинальними витратами.
Для максимізації прибутку підприємства необхідно забезпечити такий обсяг виробництва продукції, за якого маржинальні продукти від використання певних ресурсів дорівнювали б цінам даних ресурсів. При цьому слід підкреслити, що дане правило може бути використане саме для довгострокового періоду, адже
і праця, і капітал тут виступають як змінні чинники.
Виходячи із загального правила максимізації прибутку, згідно з яким необхідно виробляти такий обсяг продукції, за якого маржинальний дохід дорівнював б маржинальним витратам (МД = МВ),
правило максимізації прибутку при використанні праці й капіталу можна записати у формалізованому вигляді. Проте при цьому слід пам’ятати про певні відмінності функціонування як загального правила максимізації прибутку, так і всіх його похідних залежно від умов формування цін на продукти та ресурси. А ці умови передусім пов’язані з тим, на яких ринках і під впливом яких чинників відбувається формування цін ¾ чистої чи недосконалої конкуренції. Відомо, що під впливом чистої конкуренції для конкретного підприємства попит є абсолютно еластичним як на ринку ресурсів, так і на ринку товарів. При цьому рівень ринкової ціни визначає попит для підприємства. В умовах недосконалої конкуренції не рівень ціни, а рівень середнього доходу, або середньої виручки від реалізації продукції, визначає попит для підприємства.
З огляду на те що для виробника ціни на ресурси ¾ це виробничі витрати, то, ставлячи за мету максимізацію прибутку, він змушений враховувати не тільки вартість самих ресурсів, а й необхідність забезпечення найефективнішого співвідношення між ними за даного рівня технології, що в кінцевому підсумку визначає ту кількість землі, праці, капіталу і підприємницьких здібностей, які доцільно залучати у виробництво. Крім того, потрібно пам’ятати, що попит на ресурси є похідним від попиту на готову продукцію, роботи чи послуги. Звідси можна виділити такі основні закономірності, що впливають на підвищення попиту на ресурси.
По-перше, попит на ресурси зростає зі збільшенням попиту і відповідно ціни на продукт, що виробляється із залученням даних ресурсів. По-друге, попит на ресурси зростає, коли підвищується продуктивність використання самих ресурсів, що може відбуватися внаслідок застосування нових технологій або підвищення інтенсивності використання ресурсів. По-третє, зниження ціни на ресурси, що замінюють інші ресурси, також спричиняє збільшення попиту на них, але за умови, якщо ефект обсягу продукції перевищує ефект заміщення. По-четверте у разі, якщо ціна на ресурси, що замінюють інші ресурси, зростає, а ефект заміщення перевищує ефект обсягу продукції, це також приводить до підвищення попиту на ресурси. І нарешті, зниження ціни на взаємодоповнюючі ресурси також зумовлює збільшення попиту на них.
Крім цього, важливе місце у процесі ціноутворення на ресурси й попиті на них відіграє рівень еластичності попиту на ресурси. Так, якщо попит на ресурси має високу еластичність, то вже незначне зниження ціни на них приводить до відносно великого зростання попиту на ці ресурси. І навпаки, якщо попит на ресурси нееластичний, то навіть значне зниження цін на них спричинить досить скромне підвищення попиту на ресурси. Водночас чим більше ресурсів, що можуть замінювати один одного, тим вища еластичність попиту на дані ресурси. І навпаки, виключність певного ресурсу призводить до низької еластичності попиту на нього. Прикладом цього є попит на землю. Звичайно ж, еластичність попиту на ресурси також корелює з еластичністю попиту на продукт, що виробляється з цих ресурсів: чим вища еластичність попиту на продукт, тим більша еластичність попиту на
ресурси і навпаки. Важливим чинником, який визначає рівень еластичності попиту на ресурси, є питома вага витрат на певний ресурс у загальній сумі виробничих витрат: чим вища ця питома вага (коефіцієнт), тим більша еластичність попиту на даний ресурс.
Таким чином, взаємозв’язки між попитом на продукт і попитом на ресурси є досить складними, в окремих випадках мають різнонаправлену дію і через ціну на ресурси та коефіцієнт залучення їх у виробництво мають визначальне значення у прийнятті управлінських рішень.
Орієнтуючись на досягнення максимуму прибутку, ринкова економіка шляхом конкуренції як на ринку товарів, так і на ринку ресурсів забезпечує оптимальну ефективність виробництва і розподілу ресурсів. Це стосується передусім ринкової моделі чистої конкуренції, де виробничі ресурси розподіляються таким чином, щоб найбільшою мірою забезпечити потреби споживачів. Адже ціна будь-якого продукту є водночас і мірилом його граничної, або маржинальної, цінності. Отже, ціна продукту вимірює граничну користь, яку одержує споживач від додаткового споживання продукту, а маржинальні витрати даного продукту показують розмір витрат споживача, які виникнуть за умови збільшення виробництва товару і відповідно використання ресурсів. При цьому забезпечується і так звана ефективність розподілу ресурсів.
Крім того, конкурентні умови функціонування економіки забезпечують і її виробничу ефективність. У довгостроковому періоді при чистій конкуренції підприємство досягає потрійної рівноваги, коли ціна на продукт дорівнює мінімальним питомим витратам (мінімальній собівартості одиниці продукції) й маржинальним витратам (Ц = minПCB = MB). Це означає, що підприємство має використовувати найменші обсяги виробничих ресурсів, досконалі технології, форми і методи організації виробництва. Проте найвища ефективність як розподілу ресурсів, так і виробництва досягається саме за умов чистої конкуренції. За недосконалої конкуренції оптимальні рівні за обома різновидами ефективності не досягаються. Це пояснюється тим, що в умовах недосконалої конкуренції відбувається недовикористання виробничих ресурсів, а ціна на продукт перевищує рівень перетину попиту і пропозиції, тобто оптимальну ринкову ціну.
Особливостями функціонування сільського господарства є той факт, що тут формування цін на сільськогосподарську продукцію відбувається в умовах, наближених до чистої конкуренції, а формування цін на ресурси для сільського господарства ¾ в умовах недосконалої конкуренції. Саме в цьому криються причини проблем, що існують у даній галузі, а саме: необхідність державної підтримки сільського господарства й цінового регулювання, неоднакові рівні доходів і ефективності виробництва в різних галузях економіки, різкі коливання цін та доходів у галузі за роками. Підкреслюючи зв’язок основних економічних законів з аграрним менеджментом, потрібно пам’ятати, що цей процес є похідною від процесу максимізації прибутку підприємства, а виробнича функція, функція виробничих витрат, функції доходу й прибутку будуються за неокласичною формою, що ґрунтується на маржинальних величинах і трьох стадіях виробничої функції. Як відомо, перша й третя стадії виробничої функції є нераціональними для виробництва, і лише в другій стадії виробник може максимізувати прибуток.
За мінімізації збитків підприємства спрацьовує таке правило: обсяг виробництва продукції має відповідати умовам, де маржинальні витрати дорівнюють ціні продукції. Однак цією умовою правило мінімізації збитків не вичерпується. Адже в короткостроковому періоді підприємству вигідно працювати навіть тоді, коли воно отримує збитки, за умови, що ці збитки не перевищують сумарних постійних витрат або ціна за продукцію є вищою за мінімальні питомі змінні витрати. У формалізованому вигляді правило мінімізації збитку підприємства можна записати так: Ц = = МВ за умови, що Ц ³ minПЗВ.
Пояснюється дане правило тим, що за таких умов функціонування підприємства воно покриває свої змінні витрати, тобто виплачується заробітна плата працівникам, відшкодовуються витрати на паливно-мастильні матеріали, сировину, поточний ремонт тощо. Отже, в короткостроковому періоді підприємству вигідно здійснювати виробничий процес до того моменту, поки збитки дорівнюють або нижчі за сумарні питомі витрати. Описане вище правило мінімізації збитків графічно відображено на рис. 5.2.
Рис. 5.2. Графічне зображення прикладів максимізації прибутку
та мінімізації збитків підприємства:
МВ — маржинальні витрати; ПСВ — питомі сумарні витрати; ПЗВ — питомі змінні витрати; Ц — ціна на продукцію; С — собівартість одиниці продукції; О — обсяг виробництва продукції
За ціни Ц1 максимізація прибутку досягається в точці А, де собівартість одиниці продукції становитиме С1, а обсяг її виробництва — О1. Таким чином, прибуток у цьому випадку дорівнюватиме площині Ц1АБС1. Слід зазначити, що умовою максимізації прибутку не є мінімальний рівень собівартості одиниці продукції. Це видно на рис. 5.2 — точка Б на кривій питомих сумарних витрат (собівартості одиниці продукції) не знаходиться в мінімумі даної кривої, що означає, що в точці А не досягається максимум прибутку на одиницю продукції. Однак у цій точці досягається максимум маси прибутку. Таким чином, максимізація прибутку означає максимізацію маси прибутку, а не максимум прибутку на одиницю продукції. Це є досить суттєвим моментом для прийняття управлінських рішень.
Приклад мінімізації збитку показує точка В. У цій точці ціна за продукцію (Ц2) не перекриває собівартості продукції (С2), тобто підприємство отримує збитки (площина С2ВГЦ2). Однак ціна за продукцію перевищує мінімальне значення питомих сумарних витрат, що задовольняє умови мінімізації збитків. Це означає, що ціна за продукцію не тільки перекриває всі змінні витрати, а й частково компенсує постійні витрати, тобто сума збитку менша за
постійні сумарні витрати. За цих умов підприємству доцільно працювати на ринку даної продукції в короткостроковому періоді. Однак якщо така ситуація збережеться і в довгостроковому періоді, то підприємству потрібно виходити з даного ринку, тому що воно не зможе забезпечити відтворення виробництва.
Такими є основні методологічні основи максимізації прибутку й мінімізації збитків підприємств, що передбачають урахування рівня як підприємств, так і певних ринків продукції та ресурсів. На цих методологічних засадах будують свою діяльність суб’єкти мікроекономічного рівня економіки: підприємства, біржі, банки, інші обслуговуючі організації.