Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

Годівля. Потреба в поживних речовинах для овець залежить від їхньої живої маси, виду продукції, рівня продуктивності та особли­востей утримання. Необхідність використання певних кормів ви­значається належністю овець до жуйних та віком, особливо ягнят від народження до відлучення та молодняку в перші два-три місяці після відлучення від вівцематок. Враховують також зону розведен­ня та виробничі й економічні умови конкретного господарства.

Загалом на рік для високопродуктивної вівці необхідно 550 — 600 к. од. (5500 — 6000 МДж обмінної енергії) і 55 — 60 кг перетрав­ного протеїну. Це орієнтовно річна потреба в поживних речовинах для вівцематки. Зазначені показники вищі для баранів-плідників у 2, ремонтних баранів — 1,5 раза, баранів на племпродаж — на 20 % і нижчі для ярок — на 20 %, переярок — 25, валахів — на

30 %. Структура річного балансу поживних речовин для овець за­лежить від зональних умов господарства і може коливатися в широ­ких межах: концентровані корми — 15 — 20 %, сіно — 18 — 22, соло­ма — 4 — 12, силос і сінаж — 20 — 25, зелені корми — 38 — 40 %. За­гальне співвідношення кормів за поживністю може бути й іншим. Усього для вівці на рік необхідно: концентрованих кормів — 1 — 1,2 ц, сіна — 2 — 2,5, соломи — 1 — 1,5, силосу і сінажу — 6 — 7, зеленого корму — 14 — 16 ц.

Норми годівлі та раціони овець залежать від статі й віку тварин, рівня їх продуктивності, фізіологічного стану, пори року, системи утримання. В нормах годівлі передбачають витрати поживних ре­човин і енергії на кожний вид продукції чи специфіку фізіологічно­го стану овець та на підтримання життя тварин у певних умовах технології виробництва конкретного господарства. Раціони склада­ють з урахуванням забезпечення тварин необхідною кількістю по­живних речовин, умісту сухої речовини та окремих компонентів кор­му, які визначають високий рівень перетравності й ефективності їх використання.

Упродовж річного виробничого циклу раціони дорослих овець за­лежать від їх статі, живої маси, очікуваної продуктивності й специ­фіки відтворного навантаження (парування, лактація та ін.). Для баранів-плідників розрізняють непарувальний і парувальний періо­ди, а вівцематок — холостий та перший період кітності, другий пе­ріод кітності, перший та другий періоди лактації. З підвищенням фізіологічного навантаження овець у зв’язку з процесами відтво­рення зростають і норми годівлі. Так, баранам-плідникам (жива маса 90 — 120 кг) за сучасними нормами годівлі в непарувальний період потрібно на добу 1,7 — 2,0 к. од. (19 — 22 МДж обмінної енер­гії) і 160 — 190 г перетравного протеїну, а в парувальний — відповід­но 2,2 — 2,5 к. од. (24 — 27 МДж обмінної енергії) та 245 — 275 г пере­травного протеїну.

Для холостих вівцематок (жива маса 50 — 60 кг) потреба на добу становить 1 — 1,2 к. од. (12 — 14 МДж обмінної енергії) і 90 — 100 г перетравного протеїну. Це мінімальні потреби вівцематок протягом річного виробничого циклу, а максимальні припадають на перший період лактації — відповідно 1,9 — 2,4 к. од. (20 — 24 МДж обмінної енергії) та 200 — 240 г перетравного протеїну.

(1 Залежно від пори року й відтворного навантаження до раціонів баранів-плідників вводять: концентровані корми — 0,8 — 1,5 кг, сі­но — 1,5 — 2, силос (сінаж) — 4 — 5, коренеплоди — 1 — 1,5, зелений корм — 8 — 12, корми тваринного походження (м’ясо-кісткове та риб­не борошно) — 0,1 — 0,2 кг, збиране молоко — 1 — 2 л, курячі яйця —

2 — 3 шт.; а для лактуючих вівцематок: концентровані корми — 0,3 — 0,5 кг, сіно — 1 — 1,5, силос (сінаж) — 3 — 4, коренеплоди — 0,5 — 1, зелений корм — 6 — 8 кг.

Специфіка годівлі ягнят і молодняку овець залежить від віку, статі, живої маси та очікуваної продуктивності. Ягнят протягом першого місяця життя привчають до поїдання концентрованих (50 г на добу), сіна та інших кормів. Упродовж другого місяця по­живність підгодівлі збільшують до 0,2 к. од. і доводять на час від­лучення ягнят від вівцематок у 4-місячному віці до 0,6 к. од. Добо­ву даванку концкормів доводять від 100 г у другому до 400 г у чет­вертому місяцях життя, сіна — з 0,15 до 0,5 кг, силосу — від 0,2 до 0,5 кг, інших кормів (коренеплоди, трава) — до 1 — 1,5 кг напри­кінці періоду.

Після відлучення від вівцематок норми годівлі ярок і баранчиків також поступово збільшують. У 4 — 6-місячному віці для ярок потріб­но на добу 0,7 — 0,9 к. од. (8 — 10 МДж обмінної енергії) та 100 — 110 г перетравного протеїну, а баранчикам — близько 1,1 — 1,2 к. од. (11 — 12 МДж обмінної енергії) та 115 — 120 г перетравного протеїну. Із досягненням 14 — 18-місячного віку ці потреби становлять відпо­відно для ярок і баранчиків — 1,1 — 1,2 і 1,6 — 1,8 к. од. (12 — 13 і 16 — 17 МДж обмінної енергії) та 115 — 120 і 180 — 190 г перетравно­го протеїну.

(1 Для забезпечення зазначених потреб залежно від пори року до раціонів молодняку вводять концентровані корми (яркам — до 300 — 400, баранчикам — близько 500 — 600 г), сіно (0,8 — 1 кг), силос (2 — 3), коренеплоди (1 — 1,5), зелені корми (4 — 6 кг). Утримання. Існують дві системи утримання овець — пасовищна й стійлова. Пасовищну зазвичай практикують у теплу вегетаційну пору року (кінець весни, літо, початок осені), а стійлову — в холод­ний невегетаційний період (кінець осені, зима, початок весни). Хоча бувають винятки: на стійловому утриманні вівці можуть перебувати в теплу пору року, а пасовищному з використанням запасу сухих рослин із літа — узимку. Пасовищна система утримання буває від- гінної форми, коли пасовища розміщені за межами господарства і мають сезонний характер (літні гірські пасовища — полонини, осін­ні передгірні тощо). Залежно від тривалості використання пасовищ

і стійла протягом року розрізняють стійлово-пасовищну, пасовищ­но-стійлову, стійлову та пасовищну системи утримання.

Пасовища бувають природні (різні види) і сіяні (культурні). Їх розділяють на загони, використовуючи для цього огорожі, борозни тощо й організовують загінне випасання. Розмір загону визначають такі чинники: поголів’я овець виробничої групи (отара, частина ота­ри), перебування тварин в одному загоні не довше шести днів (запо­бігання зараженню гельмінтами), забезпечення добової норми зе­леного корму на вівцю (6 — 8 кг). Кількість загонів для певної ви­робничої групи визначають за зооветеринарними вимогами повтор­ного використання загону тільки через три-чотири місяці (знезара­ження пасовищ природним шляхом — ультрафіолетовими проме­нями сонячного світла). На пасовищах та за стійлового утримання доцільне використання собак.

У разі стійлового утримання для овець потрібні приміщення різ­них нескладних конструкцій (норма для дорослої тварини — 2, мо­лодняку — 1 м2 на одну голову) та вигульні майданчики — бази (норма для дорослої тварини — 3, молодняку — 2 м2 на одну голо­ву). Для цього утримання характерне широке використання мобі­льного обладнання: переносних щитів різного розміру (1,0; 1,5 і 3 м), риштаків (годівниці для концентрованих кормів), ясел (годівниці для сіна, соломи, силосу). В кошарі й на базу встановлюють і стаціо­нарне обладнання (годівниці, напувалки, перегородки тощо).