Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити


Вовну отримують стриженням овець. Тварин тонкорунних та напівтонкорунних порід, які мають однорідну вовну, стрижуть один раз — у травні-червні, грубововних — двічі: навесні і восени (серпень-вересень). Це досить складна й трудомістка робота. Існу­ють різні конструкції стригальних машинок (МСУ-200А та МСО-77Б) та електростригальних агрегатів ^СА-12Г, ЭСА-12/200, КТО-24). До ком­плекту обладнан­ня для стриження овець входять та­кож точильний аг­регат, конвеєр рун, стіл для класиру- вання вовни і прес.

Зазначене облад­нання встановлю­ють на стригаль­ному пункті й про­водять стриження (рис.            7.7). Овець

після стриження з метою запобігання хворобам шкіри купають і протягом перших двох тиж­нів ретельно обері­гають від холоду (дощ, нічне похо­лодання тощо).

Зістрижену вов­ну з кожної вівці (руно)      конвеєром

чи вручну подають на ваги для зважу­вання і далі заби­рають для класирування. Загальна технологічна схема останнього полягає в тому, що в межах кожного виду вовни (мериносова, кросбредна, цигайська та ін.) руна розділяють на окремі групи за найменуванням (рунніс- тю): вовна основного сорту, пожовтіла, 58 — 56 якості (в тонкій), не­однорідна (в напівтонкій), базова, звалок, тавро, кольорова, обніж­ка, клюнкер.

Руно розділяють у такій послідовності: спочатку відбирають клюнкер (пучки вовни, зчеплені з твердими частинками бруду), по­тім — обніжку (руно витрушують на решітчастому столі для вида­лення перестригу і коротких пучків вовни, які провалюються крізь чарунки під стіл), далі — відбирають забруднені частини руна (ба­зова), звалок, тавро, кольорову та невирівняну вовну (58 — 56 якість у тонкій, неоднорідна — в напівтонкій). Решту вовни розділяють на пожовтілу (якщо вона є) і основного сорту (у випадку, коли вона за­лишилася після відокремлення пожовтілої). Вовну основного сорту і пожовтілу розділяють за тониною, довжиною і станом. За тониноюоднорідну вовну (основну й пожовтілу) поділяють на сім сортів (табл. 7.1).

7.1. Нормативні вимоги до сортів однорідної вовни за тониною

Показник тонини, якість

Норматив тонини, мкм

Позначення для маркування

70 і вище

20,5 і менше

70

64

20,6 - 23,0

64

60

23,1 - 25,0

60

6

Ю

І

00

ю

25,1 - 29,0

6

5

1

8

5

50

29,1 - 31,0

50

48 - 46

31,1 - 37,0

48 - 46

44

37,1 і більше

44

 

Залежно від довжини штапелю (штапелеподібної косиці) однорід­ну вовну (основну й пожовтілу) поділяють на чотири сорти (табл. 7.2).

7.2. Нормативні вимоги до сортів однорідної вовни за довжиною штапелю

Вид вовни

Довжина вовни за сортами, мм

І

ІІ

ІІІ

IV

Тонка:

мериносова

немериносова

Напівтонка:

кросбредна

цигайська

напівтонка

помісна

70 і більше

90 і більше 70 і більше

Менше ніж 70 до 50

Менше ніж 90 до 70 Менше ніж 70 до 55

Менше ніж 50 до 40

Менше ніж 70 до 55 Менше ніж 55 до 25

Менше ніж 40 до 25

Менше ніж 55 до 25

 

Стан вовни визначають за багатьма ознаками, серед яких най­важливішими є міцність, засміченість, пожовтіння, зваляність, за­брудненість, наявність міток різних фарб тощо.

Вовну кожного сорту, що утворюється в процесі класирування з частковим розподілом рун, забирають з класирувального столу й розміщують у тимчасових лабазах. Коли загальна кількість вовни певного сорту досягає можливої маси одного паку (близько 100 кг), вовну пресують, паки маркують, зважують і тимчасового зберігають чи реалізують.

У межах конкретних ринкових ситуацій реалізаційну ціну неми­тої вовни встановлюють на основі результатів класирування й ве­личини відсотка виходу чистого волокна, а чистої — тільки за ре­зультатами класирування. Вихід чистого волокна визначають лабо­раторним методом за зразками вовни (100 — 200 г), які відбирають трафарет-сіткою в період класирування від кожного 20 — 30-го руна.

Смушки (каракуль) одержують після забою ягнят у віці 1 — 3 дні, для чого обладнують спеціальні пункти. Техніка забою ягнят і зняття шкурки: поздовжній переріз шкіри на середній лінії горла (5 — 7 см), переріз шийних кровоносних судин, знекровлення, вду­вання повітря під шкіру за допомогою компресорної установки, роз­різ від анального отвору вздовж середньої лінії черева до розрізу на горлі, потім розрізи по внутрішньому боку задніх і передніх кінці­вок — від ратиць до розрізу на череві й горлі. Знімають шкурку спочатку з тушки, потім — із кінцівок, хвоста і голови. Зняту шкур­ку очищають, консервують кухонною сіллю, через тиждень сушать, розправляють, чистять, складають у штабелі для відлежування, а після цього сортують і продають.

Для отримання молока овець доять ручним або машинним (АДО-2 і ДУО-24) способами. Зазвичай їх доять іззаду, а іноді — збо­ку. Техніка доїння включає три прийоми: перший — роздоювання пальцями доти, поки з дійки молоко виділятиметься цівкою; другий — видавлювання молока з вим’я обома руками; третій — здоювання пальцями залишків молока з дійок. Для доїння овець обладнують спеціальні пункти. З отриманого молока виготовляють сири.

Бринза — найбільш поширений м’який сир. Для його виготов­лення молоко пастеризують за температури 65 — 70 °С упродовж 20 — 30 хв, охолоджують до 30 — 33 °С і вносять закваску молочно­кислих бактерій (0,8 — 1,5 % від кількості молока), 40 %-й розчин кальцію хлориду (30 — 40 г на 100 кг молока), а також харчову селіт­ру (25 — 30 г азотнокислого калію чи натрію) для знешкодження га­зоутворюючих бактерій.

Зсідання овечого молока досягають внесенням сичужного фер­менту. Закваску виготовляють із заводського сичужного порошку (2 — 2,5 г на 100 кг молока) або порошку пепсину (4 — 5 г на 100 кг молока), які змішують із однаковою кількістю кухонної солі й роз­чиняють у воді (на 1 г порошку — 200 г води). Розчин сичужного порошку готують за 10 — 15 хв до використання, а пепсину — за

6   — 12 год. За відсутності фабричного матеріалу сичужний розчин готують безпосередньо з сичужків молочних ягнят або телят (3 — 4 сичужки — 40 — 50 г сухої тканини і стільки ж кухонної солі на 1 л сироватки або води). Після кількох перемішувань, настоювання (15 — 20 год) і проціджування досягають виробничої готовності роз­чину. Перш ніж використовувати будь-який сичужний розчин за призначенням, визначають його міцність — час у секундах (норма близько 40 — 60 с), необхідний для зсідання 100 мл молока за допо­могою 10 мл сичужного розчину. Цей показник використовують у розрахунках необхідної кількості сичужного розчину для зсідання певної кількості молока за технологічно оптимальний проміжок ча­су (30 — 45 хв).

Після внесення сичужної закваски молоко безперервно перемі­шують (4 — 5 хв), а потім закривають чан (ванну) кришкою і зали­шають до зсідання його. Готовий згусток у разі введення в нього шпателя (ложки) утворює рівний з гострими краями злам, пластівці білка не прилипають до поверхні шпателя, а на зламі виступає жо­втувата прозора сироватка. За недостатнього зсідання спостерігають протилежні ознаки.

Готовий згусток викладають на спеціальний стіл (кринду), по­критий серп’янкою (прозора міцна тканина), з бічними бортами близько 15 см заввишки і заглибленням вздовж них для стікання сироватки, та однією-двома поперечними змінними перегородками, що поділяють стіл на окремі частини, які накривають серп’янкою. Сирну масу ріжуть дерев’яним ножем, перемішують, протилежні кінці серп’янки стягують і зав’язують для стікання сироватки й са- мопресування. Через 5 — 10 хв цей пакет розв’язують, вдруге подріб­нюють сирну масу, знову зав’язують серп’янку і на її перехресний вузол кладуть пластину (дошку) і невеликий гніт (із розрахунку 1 кг на 10 кг сирної маси) для пресування. Через 10 — 15 хв операцію повторюють, масу подрібнюють втретє, надають їй необхідної тов­щини (12 — 13 см) і форми (без складок від серп’янки). Через 30 хв краї обрізають, надають пласту чотирикутної форми і знову пресу­ють (1 кг гніту на 1 кг сирної маси) до припинення витікання сиро­ватки (близько години). Після цього бринзу ріжуть на прямокутні бруски (довжина і ширина — 10 — 15, висота — 7 — 10 см), солять (концентрація розчину 18 — 22 %), розфасовують у бочки й зберіга­ють за температури не вище від 10 °С. Із пастеризованого молока бринза готова до вживання через 20, а зі свіжого — через 60 діб.

Баранину і овчини одержують після забою овець на м’ясо- переробних підприємствах. Забійні цехи можна обладнувати і в гос­подарствах. Туші овець розділяють (розрубують) на вісім частин (відруби), які групують за трьома сортами. До першого (75 % маси туші) відносять спино-лопатковий відруб (37 %) і задню частину (38 %); до другого (17 % маси туші) — шию (4 %), грудинку (10 %), пахвину (3 %); до третього (8 % маси туші) — заріз (2 %), рульку (3 %), задню гомілку (3 %).

Технологія цілісної системи отримання, первинної та подальшої промислової переробки продукції овець аж до товарів широкого вжитку ще не виділяє виробничі інтереси галузі як першочергові. Нинішня економічна ситуація здебільшого сприяє промисловості й торгівлі, а не вівчарству як галузі сільського господарства. Техноло­гію виробництва продукції вівчарства треба орієнтувати насамперед на технічну можливість і досконалість одержання у виробничих умовах сільського господарства високоцінних товарів із виробленої сировини та на формування паритетного ринку сировини і товарів із продукції овець. Виробнича цінність культури вівчарства заслу­говує на належну ціну культури ринку.